Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку вищої освіти, формування іншомовної компетентності слід розглядати як обов’язкову складову загальної фахової підготовки. Сучасна вища освіта України має сприяти підготовці фахівців, які повинні усвідомлювати відповідальність щодо виховання майбутнього покоління та прищеплення студентам жаги до пізнання англійської мови, як міжнародного спілкування та відповідно її культури. За державним стандартом «метою вивчення іноземної мови є формування в студентів комунікативної компетентності з урахуванням комунікативних умінь, сформованих на основі мовних знань і навичок, оволодіння уміннями та навичками спілкуватися в усній і письмовій формі з урахуванням мотивів, цілей та соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях. Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань: правильна вимова і розрізнення на слух звуків, слів, словосполучень і речень; оволодіння найбільш уживаною лексикою у межах визначеної тематики і сфери спілкування; отримання уявлення про основні граматичні категорії мови, яка вивчається; розпізнавання відомого лексичного і граматичного матеріалу під час читання та аудіювання і використання його в процесі усного спілкування; розуміння на слух мовлення викладача, одногрупників, основного змісту текстів з використанням наочності; участь у діалогічному спілкуванні (вміння вести етикетний діалог і діалог-розпитування під час повсякденного спілкування); уміння висловлюватися у межах тематики і сфери спілкування» [1].

Для успішного виконання вищезгаданих завдань та досягнення поставленою мети вчителю англійської мови варто глибоко зануритися в особливості психічного та вікового розвитку школярів, налагодити тісний контакт з ними. Адже варто наголосити на тому, що період молодшого шкільного віку, що охоплює дітей у віці шести–десяти років, є проміжний етапом розвитку від дошкільного до підліткового. Психіка дітей у цьому віці постійно змінюється. У молодшому шкільному віці проходить інтенсивний розвиток і якісна перебудова пам'яті учнів, формуються першооснови для логічної пам'яті. Разом з тим, зберігаються особливості, що притаманні психіці дітей дошкільного віку. Звикання до ще одного педагога, вчителя англійської мови, може спричинити лише ускладнення в адаптації до шкільного середовища. Для уникнення саме таких негативних явищ вищі навчальні заклади України почали підготовку вчителів вищої школи з правом викладання іноземної мови (за вибором). Тож натепер перед освітянами вишів постало завдання щодо заохочення та мотивування студентів щодо вивчення іноземної мови, розвитку їхньої іншомовної компетентності та обрання її як додаткової спеціалізації.

Аналіз попередніх досліджень свідчить,що питання теорії і практики розвитку іншомовної компетентності студентів висвітлювались в наукових працях багатьох дослідників, як вітчизняних, так і закордонних, наприклад, таких, як: Н.Гез, І.Зимня, А.Маркова, Л.Мітіна, Є.Пассов, В.Сафонова, А.Хуторський, Я. Эк, Дж. Савіньон та інші. Проблему аналізу і розвитку іншомовної компетентності сучасного фахівця та її складових нині розглядають Є.Пассов, Л.Кибирева, Е.Колларова та ін.

Однак, не зважаючи на велику кількість існуючих публікацій з даної проблеми, варто наголосити про відсутність досліджень саме з питання розвитку іншомовної компетентності майбутніх викладачів вищої школи та чинників, що безпосередньо на нього впливають.

 Мета статті полягає у розгляді та узагальненні суті феномену поняття «іншомовна компетентність» та виокремленні основних чинників, що безпосередньо впливають на розвиток іншомовної компетентності майбутнього педагога.

 Виклад основного матеріалу. Нині засобом міжкультурного спілкування виступають іноземні мови, володіння якими веде до взаєморозуміння в будь-якому полікультурному та мультилінгвальному просторі. У цьому зв'язку стає очевидною вища роль іноземної мови як навчального предмета і зміна вимог до неї. В умовах, що мають місце нині розширення міжнародного співробітництва вимагає від сучасного фахівця володіння іноземною мовою на принципово новому рівні – як інструментом, що дозволяє не тільки вільно орієнтуватися в сучасному суспільстві, але й якісно виконувати свої професійні функції, розширювати свій професійний і культурний кругозір в процесі залучення до різноманітних джерел інформації, в тому числі і до засобів сучасних інформаційних технологій.

Поняття «компетенція» (від лат. competer – відповідати, підходити) визначається як добра обізнаність щодо чогось; як коло повноважень будь-якої організації, установи або особи. А «компетентний» (від лат. competens (competentis) – відповідний, подібний) — той, хто має компетенцію, є добре обізнаним стосовно чогось, що ґрунтується на знанні, кваліфікований спеціаліст [2, с.454–455]. Під поняттям «іншомовна компетентність» ми розуміємо набір умінь і навичок, достатніх знань з мови та її культури для успішного функціонування у мовному середовищі. Але найбільше нам імпонує визначення поняття «іншомовна компетентність», подане О. Тинкалюк, за яким іншомовна компетентність майбутнього фахівця визначається як:

• здатність здійснювати міжкультурне професійно спрямоване спілкування; взаємодіяти з носіями іншої культури, беручи до уваги національні цінності, норми та уявлення; створювати позитивний настрій спілкування для комунікантів; вибирати комунікативно цілеспрямовані способи вербальної та невербальної поведінки на основі знань про науку і культуру інших народів у межах полілогу культур;
• результат затрачених зусиль, спрямованих на формування таких іншомовних знань і вмінь, які відображають лінгвістичний, професійно-контекстуальний, психологічний, соціальний та ситуативний стан мови як засобу професійного спілкування в сфері фінансів та особистісного спілкування;
• адекватно до умов соціально-рольових ситуацій професійної діяльності розуміти й зумовлювати відповідні мовленнєві висловлювання згідно з теоретичними положеннями і знаннями, що виконують інформаційно-комунікативну функцію, а також практичні вміння та навички, які забезпечують перцептивно-комунікативну та інтеракційно-комунікативну функції спілкування за допомогою засобів іноземної мови [5, с.53–63].

На нашу думку найбільш чітке трактування поняття «компетентність» відображене у Національній рамці кваліфікацій, де компетентність визначається як здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості.

Розглянемо класифікацію компетентності:

1.      Спеціальні (фахові) – є ключовими для здобуття будь-якого ступеню, безпосередньо пов’язані із спеціальними знаннями предметної області, роблять кожну окрему навчальну програму індивідуальною і послідовною.

2.      Загальні – здобуваються в рамках певної навчальної програми, але зберігають свою вартість для довільної іншої програми, вважаються важливими певними соціальними групами; повинні бути збалансовані із спеціальними компетентностями, надають додаткові перспективи для працевлаштування[6, с.64–74].

Варто зазначити, що на розвиток іншомовної компетентності майбутнього викладача вищої  школи впливає сама якість організації навчального процесу, що передбачає наявність належного рівня програмно-методичного та матеріально-технічного забезпечення дисципліни, професійний рівень професорсько-викладацького складу; належна мотивація, під якою ми розуміємо грамотне співвідношення ролей студента й викладача, варіативність, інтегрування, тип пізнання, засоби оцінювання, стиль і тип спілкування, особистісно-орієнтований підхід, за яким викладач виконує роль консультанта та навчально-виховний процес, який здійснюється на партнерських засадах (викладач-консультант); інтерес до фактичних знань передбачає інформативність та змістовність навчальних матеріалів, актуальність змістового наповнення робочих програм [4]; зацікавленість у вивченні іноземної мови, для формування якої передбачається використовувати як традиційні, так й інноваційні форми і методи навчання іноземних мов, які б, доповнюючи один одного, становили єдину систему, яку можна адаптувати до особливостей навчального процесу з метою оптимізації навчання та підготовки висококваліфікованих фахівців [3].